Щотижневий дайджест 02-06.10.2023

Постановою Кабміну від 29 вересня 2023 р. № 1048 було створено Державну службу у справах дітей

Ця Служба як центральний орган виконавчої влади реалізовуватиме державну політику у сфері захисту прав дітей, соціальної підтримки сімей з дітьми, розвитку сімейних форм виховання та усиновлення.

Основними завданнями Служби є:

1. реалізація державної політики у сфері захисту прав дітей, в тому числі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа, соціальної підтримки сімей з дітьми, оздоровлення та відпочинку дітей, розвитку сімейних форм виховання та усиновлення;
2. забезпечення в межах повноважень, визначених законом, проведення моніторингу дотримання місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, фізичними особами вимог законодавства у сфері захисту прав дітей;
3. координація надання соціальної підтримки та соціальних послуг сім’ям з дітьми, дітям, над якими встановлено опіку чи піклування, прийомним сім’ям, сім’ям патронатних вихователів, дитячим будинкам сімейного типу, усиновлювачам;
4. координація та методичне забезпечення в межах повноважень, визначених законом, діяльності структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, органів місцевого самоврядування, суб’єктів системи надання соціальних послуг, суб’єктів соціальної роботи та інших суб’єктів, що забезпечують надання соціальної підтримки сім’ям з дітьми, в тому числі з питань формування відповідального батьківства, навчання батьків навичкам, необхідним для всебічного розвитку та виховання дітей, розвитку сімейних форм виховання.

5 жовтня 2023 року набув чинності Закон від 14 липня 2023 року № 3265-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення захисту права власності та інших речових прав на нерухоме майно, що належать дітям та підопічним особам»

Частину другу статті 177 Сімейного кодексу України викладено в наступній редакції:

«2. Батьки (усиновлювачі) або опікун малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування:

1) відмовитися від прав на майно малолітньої дитини, у тому числі речових прав на нерухоме майно, що підлягають державній реєстрації;

2) видавати письмові зобов’язання від імені малолітньої дитини;

3) вчиняти правочини щодо:

• об’єкта житлової нерухомості та/або земельної ділянки, на якій розміщений такий об’єкт, власником або користувачем яких є малолітня дитина;
• відчуження (у тому числі шляхом міни або внесення (передачі) до статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) юридичної особи чи як вступного, членського та/або цільового внеску члена кооперативу), поділу, виділу нерухомого майна, об’єкта незавершеного будівництва, майбутнього об’єкта нерухомості, іншого цінного майна, зокрема транспортних засобів, власником якого є малолітня дитина».

Також зазначається, що приведено у відповідність до Сімейного кодексу України наступні нормативно-правові акти:

• частину першу статті 71 Цивільного кодексу України викладено в новій редакції;
• у статті 17 Закону «Про охорону дитинства» частину третю і шосту викладено в новій редакції та доповнено новою частиною;
• назву, частини першу-третю статті 12 Закону «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» викладено в новій редакції.

Верховний Суд у справі № 910/5958/20 постановив, що відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є достатньою підставою для відмови у позові.

У даному правовому спорі податковий орган звернувся до суду з позовом до юридичної особи приватного права про визнання недійсним контракту, предметом якого є постачання покупцю продукції. Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на невідповідність контракту вимогам законодавства України, а саме приписам статті 228 Цивільного кодексу України.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відмову у позові, застосувавши приписи статей 5, 14 ГПК України, здійснивши оцінку обраного позивачем способу захисту відсутнього у нього порушеного права (інтересу) та правову оцінку по суті спору, встановивши при цьому, що податковий орган (позивач у справі), який не є стороною зазначеного контракту, заявив позовні вимоги про визнання контракту недійсним, але не просив застосувати наслідки недійсності правочину.

Колегія суддів КГС ВС врахувала те, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено. Окремо було зазначено, що відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові.

Тому, КГС дійшов висновку, що у разі з’ясування обставин відсутності порушеного права позивача, судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства. Відповідно, суди першої та другої інстанції повинні були відмовити у задоволенні позову виключно з підстав відсутності порушення цивільних прав та законних інтересів позивача без здійснення оцінки обраного позивачем способу захисту відсутнього у нього порушеного права (інтересу) та правової оцінки по суті спору.

Верховний Суд у справі № 752/11324/14-ц визначив правову позицію відносно укладення мирової угоди в процесі примусового виконання.

Згідно з вимогами статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони у процесі виконання рішення відповідно до процесуального законодавства мають право укласти мирову угоду, що затверджується (визнається) судом, який видав виконавчий документ.

Попередня редакція ЦПК України передбачала укладення мирової угоди як до відкриття виконавчого провадження, так і під час виконавчого провадження. Проте, чинною редакцією ЦПК України, а саме ч.1 ст. 434 чітко встановлено, що право на укладення мирової угоди в процесі примусового виконання може бути реалізовано лише в процесі примусового виконання судового рішення, тобто за наявності відкритого виконавчого провадження.

Відповідно, мирова угода може бути укладена сторонами виключно у процесі виконання рішення. Затвердження судом такої угоди є підставою для закінчення виконавчого провадження.

Окремо у даній Постанові ВС звернув увагу на той факт, що суб’єктами, які уповноважені звертатися до суду з клопотанням про затвердження мирової угоди, є державний або приватний виконавець, на виконанні в яких знаходиться відповідне виконавче провадження. У разі звернення сторін безпосередньо до суду з письмовою заявою про укладення мирової угоди під час виконання судового рішення, суд має повертати їх заявникам без розгляду виходячи з того, що заява підписана особами, які не мають права її підписувати.

Законопроект «Про внесення змін до Закону України «Про залізничний транспорт» щодо деяких питань управління безпекою руху на залізничному транспорті» від 04.10.2023 року

Проєкт Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про залізничний транспорт»» (далі – проєкт Закону) розроблено з метою створення юридичної визначеності, щодо терміну «система управління безпекою руху», визначення змісту та центрального органу виконавчої влади який відповідає за розробку положення про СУБР, а також встановлення вичерпних підстав для заборони експлуатації залізничного рухомого складу, інфраструктури залізничного транспорту.

Проєктом Закону передбачається внесення змін:

• до статті 1 Закону України «Про залізничний транспорт», якими пропонується визначити, що система управління безпекою руху це документально зафіксована та затверджена керівництвом підприємства сукупність методів, підходів до організації та заходів, які підприємство застосовує для забезпечення безпеки руху залізничного транспорту;
• до статті 11, якими пропонується встановити обов’язок для підприємств які у своїй діяльності експлуатують залізничний рухомий склад, інфраструктуру залізничного транспорту, щодо впровадження системи управління безпекою руху, а також визначити керівника підприємства відповідальним за впровадження та реалізацію системи управління безпекою руху на підприємстві.

Окрім того, проєктом Закону передбачається додавання нової статті 141 до Закону України «Про залізничний транспорт», якою пропонується визначити перелік підстав для заборони експлуатації залізничного рухомого складу, інфраструктури залізничного транспорту.

Законопроект «Про внесення змін до статті 14 Закону України “Про дипломатичну службу” щодо порядку призначення на дипломатичні посади» від 04.10.2023 року

Метою зазначеного законопроекту є впровадження процедури погодження Міністром закордонних справ України кандидатур на посади Надзвичайного і Повноважного Посла України, Надзвичайного і Повноважного Посла України з резиденцією в Києві, Постійного представника України при міжнародній організації, Представника України при міжнародній організації, Главу Місії України при міжнародній організації Комітетом з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва.

Змінами до частини третьої статті 14 Закону України «Про дипломатичну службу» пропонується доповнити її двома новими абзацами наступного змісту:

«Міністр закордонних справ України вносить Президенту України подання щодо кандидатур про призначення на посади Надзвичайного і Повноважного Посла України, Надзвичайного і Повноважного Посла України з резиденцією в Києві, Постійного представника України при міжнародній організації, Представника України при міжнародній організації, Главу Місії України при міжнародній організації після консультацій в Комітеті Верховної Ради України з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва щодо кандидатур на ці посади та погодження комітетом цих кандидатур.

Міністр закордонних справ України проводить консультації щодо кандидатур на черговому засіданні Комітету Верховної Ради України з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва».