Буквально вчора розмовляв зі знайомим айтішником. Назвемо його Петро (ім’я змінене, але ситуація цілком реальна). Він розповів, що в компанії його відправляють у своєрідну творчу відпустку з досить прямим меседжем: час підтягнути навички роботи з ШІ і подумати, як це може приносити додаткову цінність компанії.
Паралельно є інша історія. Подруга, назвемо її Ольга, працює у великій ІТ-компанії і вже активно використовує ШІ у проектах. Каже, що роботи стало не менше, але змінився її характер. З’явилося більше часу на управління, постановку задач і прийняття рішень. Частина технічної роботи фактично перекладається на інструменти, які ще кілька років тому виглядали як експеримент. Ці дві історії добре показують, що відбувається зараз.
ШІ вже не просто допомагає, він бере участь у створенні того, що традиційно вважалося результатом інтелектуальної праці: текстів, програмного коду, аналітики тощо. І в якийсь момент до питання ефективності додається ще й питання авторства. Бо якщо результат створюється не людиною напряму, а за допомогою ШІ, виникає просте питання: кому ж це належить?
Українське право виходить з базового принципу, що автором може бути лише фізична особа, тобто сам по собі ШІ не може бути автором але цього пояснення вже недостатньо. У реальному процесі результат не з’являється сам автоматично. Є людина, яка формує запит, працює з відповіддю, аналізує та редагує за допомогою свого професійного досвіду її і використовує далі і тут постає ключове питання: а чи є в цьому творчий внесок?
Якщо текст просто згенерований і використаний як є, говорити про авторське право не варто в розрізі діючого законодавства. Якщо ж людина фактично формує зміст і фінальний вигляд, тоді вже з’являється те, що може охоронятися законом, питання в тому, що чіткої межі поки тут немає, і вона, швидше за все, буде формуватися через тривалу і різнобічну практику. Спробуємо розібратися наразі що є, і куди воно все може рухатися.
Часто звучить цілком логічний аргумент, що якщо людина читає книжки, аналізує інформацію і на цій основі формує власні твори, то чим це принципово відрізняється від роботи ШІ? З цієї точки зору різниця виглядає незначною і саме на цьому будується одна з позицій прихильників розширення авторського підходу до ШІ.
Логіка позиції проста і полягає в тому, що, якщо результат є новим, тобто не є прямим копіюванням і створений на основі попередніх даних, то чому це не вважати творчим продуктом, незалежно від того, хто саме його сформував? На перший погляд це виглядає переконливо але на практиці різниця все ж є.
Людина працює з обмеженим обсягом інформації і формує результат через власну інтерпретацію, досвід і контекст. ШІ працює інакше: з великими масивами даних і статистичними закономірностями. І ключове питання тут навіть не в інтелекті, а в масштабі і способі використання інформації.
Коли мова йде про мільйони текстів, використаних для навчання і подальшої генерації, це вже складно сприймати як аналог індивідуального навчання, це більше схоже на системне використання чужого контенту. Саме тому юридична дискусія зараз зміщується не в площину «чи є це творчістю», а в інше питання: чи є така модель створення результату правомірною з точки зору авторського права. І саме тут починаються реальні спори.
Це вже не теорія, позови проти OpenAI, Meta та Google по суті про одне: чи можна використовувати чужий контент для навчання моделей без дозволу. Але єдиної практики чи підходу все ж таки ще не сформовано.
У 2025 році федеральний суд у США став на бік Meta у спорі з групою авторів щодо використання їхніх книг для навчання моделі LLaMA. Суд дійшов висновку, що в межах цієї справи таке використання підпадає під доктрину fair use, зокрема через відсутність доведеного негативного впливу на ринок творів авторів але це не універсальний дозвіл чи зелене світло.
Фактично суд констатував, що саме в цій справі порушення не було доведене належним чином, і це означає, що в інших обставинах результат може бути іншим.
Суди зараз не забороняють ШІ як явище, вони намагаються провести межу між навчанням і порушенням, і ця межа поки що залишається рухомою.
Інший показовий приклад — справа Thaler v. Perlmutter, де прямо підтверджено, що твір без участі людини не охороняється авторським правом. Але це лише частина картини, основний конфлікт зараз не в тому, хто автор, а в тому, як цей результат взагалі з’явився.
Поки єдиного «закону про ШІ і авторство» у світі немає. Але це не означає, що немає правил. У Європі вже діє EU AI Act — перша спроба системно врегулювати цю сферу. Важливо, що дана регуляція не відповідає прямо на питання авторства, але формує правила, які на практиці не менш важливі.
Підхід будується через ризики: чим складніше і чутливіше використання ШІ, тим більше вимог до його контролю. Друга ключова річ — це прозорість, тобто користувач має розуміти, що контент створений або змінений за допомогою ШІ. Третє — відповідальність, вона покладається не лише на розробників, а й на тих, хто використовує ці інструменти у бізнесі і четверте — контроль і можливість пояснити результат.
Мова вже не про «чорну скриньку», а про процес, який має бути зрозумілим і відтворюваним. Насправді, дуже цікаво, але все одно ще не дуже зрозуміло, як саме фіксувати процес створення, щоб потім мати змогу довести, що в ньому приймала участь людина настільки, щоб це не порушувало чи не обмежувало прав третіх осіб, а результат також мав статус охоронюваного законом об’єкту авторського права.
Україна поки що не має сформованої практики, але вже рухається в цьому напрямку. Зокрема, стаття 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачає право особливого роду (sui generis) на неоригінальні об’єкти, згенеровані комп’ютерною програмою. По суті, це компроміс, такі результати не визнаються класичними об’єктами авторського права, але для них вводиться окремий правовий режим. Це перший сигнал, що частина AI-контенту вже не вкладається в звичну модель авторства.
Паралельно з цим, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2020 року № 1556-р була схвалена Концепція розвитку штучного інтелекту в Україні, яка визначає базові принципи і напрями розвитку цієї сфери.
Хоча ці документи формують рамку, вони не дають відповіді на практичні питання, з якими бізнес стикається вже зараз. І це означає, що практика, як і в інших юрисдикціях, буде випереджати регулювання.
Варто зазначити, що в Україні вже з’являються і перші приклади захисту спільних людини з машиною результатів творчості. Український офіс інтелектуальної власності вже реєстрував авторське право на твори із зображеннями, згенерованими ШІ, але з важливим уточненням: охорона поширюється лише на ту частину, яка створена людиною.
Якщо спростити, то модель, яка формується, вже досить зрозуміла. ШІ можна і треба використовувати але авторське право виникає не у ШІ і не автоматично, а в того, хто формує результат. З реєстрацією ситуація така ж, тобто зареєструвати можна майже будь-що, але у спорі значення матиме не запис у реєстрі, а зміст.Щодо повідомлення про використання ШІ, то наразі такого обов’язку в Україні немає, але рух очевидний: прозорість буде посилюватись. Ризики вже виникають але неоднозначність підходів і відсутність чітких наслідків створюють відчуття, що їх можна ігнорувати. Та, як на мене, то вже зараз потрібно розмірковувати над AI compliance-стратегією компаніям, які планують функціонувати на глобальних ринках активно використовуючи ШІ в своїх продуктах не лише для уникнення можливих санкцій, а й для того, щоб бути серед тих, хто вже відповідає цим глобальним стандартам.